Надя Курбатова: поэзия, графика, пластика
Надя Курбатова: поэзия, графика, пластика
ДІВЧИНКА З МУШЛЕЮ

<...>
     Мальчик по берегу моря бежит,
     Смотрит в сверкающий яркий зенит.
     Раковин белых полны небеса,
     Белый корабль поднял все паруса.
     Белый корабль, уносящий себя...
     Маленький мальчик бегучий и я...
     В гуле небес, далеко на холме
     Кто-то застывший в глухом серебре.
     З тонкою стрічкою на чолі намалювала його Надя Курбатова. Таке невтомне, стрімке її перо <...> тоді щодня були подарунки: медові хащі квітів на карпатських полонинах, куди влітку вона приїжджала на батьківщину свого тата. А в тихому селі під Воронежем, звідки родом мама, дівчинка малювала глибоку зелень російських дібров, ганяла на «велику» або на роликових ковзанах. Такі були часи... А ще ж прогулянки по осінньому Андріївському узвозу, де збереглися старі київські дворики з ароматом садів і городини. Там по-сільському лузали соняшникове насіння сусіди на посиденьках коло воріт, і до кожного напрошувалися в друзі безпритульні собаки. Надя забирала їх додому, лікувала, знайомила з тваринним сімейством, яке жило в домі: ховрашками, черепахою, балакучим папужкою, кішками, навіть пацюком.
     Кожен день був таким багатоманітним, змінюючи калейдоскоп вражень навіть у зимову негоду. Змастивши лижі для прогулянки, вона розглядала свої літні скарби, зібрані па морі, слухала мушлі, які звучали органним залом, де живе музика синіх морів. Усе треба було швидко замалювати. Паперові клаптики з Надійчиними малюнками заповнювали шухляди столу, ранець, сумочки, кишені. Навіть струшуючи купальну шапочку після басейну, художниця міркувала, чи не прихопити наступного разу на своє улюблене плавання акварельні фарби.
     «У тебе гарний фіолетовий голос», — казала мамі, бо всі звуки вона бачила забарвленими. І, здавалося, світ так лагідно її захищав — куполом небес і маминих долонь. — що й самій хотілося пожаліти й захистити всіх: свою собаку Муху, сусідську дівчинку, голодну і неохайну, бо батьки її втрапили до в'язниці, а бабуся бідувала. Надійка привела малу додому, щоб відмити та нагодувати, дала їй свої книги й іграшки. Може, навіть, і намалювала ощасливлену гостю, але де той портрет, адже малюнків було стільки, що ними ніхто особливо не дорожив. Здавалося, усе життя попереду і буде ціла пілерси портретів — маминих і таткових, молодшої сестрички Маші, яку Надійка любила особливо ніжно. Машу вона почала малювати ще частіше, коли раптова недуга відгородила, як ширмою, спершу світ прогулянок і розваг, хоча залишилися ще друзі і книги, платівки, малюнки. У шістнадцять років свою маленьку пенсію за другу групу інвалідності Надя витрачала на платівки з класичною музикою і книги. Раніше, в дитинстві, вона поспішала пізнати радощі усіх стихій цього світу, відчуваючи спритність і силу свого тіла і на морі, і на зимовій лижні та крутих гірських підйомах. Потім, коли це було одібрано хворобою, змагатися з відчаєм, зміцнювати дух їй допомагали Гессен. Ремарк, Фолкнер, Ахматова, Вольтер. У шістнадцять років вона почала писати вірші, але ставилася до них, як і до малюнків, з іронією, нікому не показувала. Зберігся її невідправлений лист на радіо: можливо, це була спроба заявити про свою поезію. Тепер, коли читаєш її книгу з двохсот віршів, написаних за таке коротке життя, здається, що виспівані вони великим талантом із легкістю пташиного співу. Хоча це не так. Просвіток надії на краще і важкі безсонні ночі відчаю змінювали одне одного, і все ж вона писала.
     Благословение не спящим по ночам!
     Благословение делам их и речам!
     Благословение их вдохновенью.
     Метанию их душ, тяжелому прозренью!
     И взгляд луны, как точка воспаленного зрачка,
     Покажет им строку, поманит за строкою.
     Ведь скоро будет день, успеть бы за рукою
     сомненье написать до самого последнего значка...
     Надя перестала писати вірші й малювати, тільки коли почала втрачати зір. Останній рік свого життя вона слухала улюблену музику: Баха, Бетховена, Моцарта. Шнітке.
     ...Невідомий вуличний фотограф колись клацнув апаратом на Хрещатику, не знаючи, що ця красива задумлива дівчина саме завдяки йому завжди йтиме нам назустріч. Зі своїми Пронизливо-щемкими віршами, із незникаючими граційними метеликами і вічною музикою у морській мушлі...
 
Валентина ДАВИДЕНКО,
«Зірка», 26.09.2001
«Слово просвіти», 18-24.05.2006
 
 
ВОСПОМИНАНИЯ
О НАДЕ КУРБАТОВОЙ:

 
Яков Монин,
член Союза художников, учитель Нади в изостудии Дворца пионеров.
На русском языке.
 
Николай Левчишин,
художник,
учитель и друг Нади.
На русском языке.
 

 
СТАТЬИ
О НАДЕ КУРБАТОВОЙ:

 
Людмила Олядничук.
Светит незнакомая звезда...

(газета «Магистраль», 23.08.2005)
На русском языке.
 
Оксана Ламонова. Протуберанці  
відважної душі /
Згадуючи Надю Курбатову

(газета «Демократична Украіна», 07.07.2005 /
газета «День», 16.06.2005).
На украинском языке.
 
Василь Герасим'юк.
Поет і художник Надя Курбатова

(«Студентська газета»,
25-31.05.2006).
На украинском языке.
 

 
МАТЕРИАЛЫ
О НАДЕ КУРБАТОВОЙ
на других сайтах:

 
Стихи Н.Курбатовой
и статья Ларисы Дубас
«Я в свой город вернусь»
в газете «Зеркало недели»:
на русском языке;
на украинском языке
 
 
Стихотворение памяти Н.Курбатовой
(автор — C.Grey
)
© Дизайн и хостинг: Всеволод Ковтун, 2005—2008.
 
Contacts Графика, живопись, пластика Поэзия Печатные издания