Надя Курбатова: поэзия, графика, пластика
Надя Курбатова: поэзия, графика, пластика
 
ПОЕТ І ХУДОЖНИК НАДЯ КУРБАТОВА

     Ця дивовижна дівчина жила, малювала і писала вірші у Києві. Доля і Провидіння виділили їй не багато земного життя. Рік народження — 1972. Рік смерті — 1999. Двадцяте століття завершалося. 1999 рік тільки починався. Надя померла на Різдво Христове.
     Я назвав цю коротку передмову «Поет і художник...», а не «Поетеса і художниця». Поетом називала себе Марина Цвєтаєва, без якої Срібне століття російської поезії, яке так любила Надя Курбатова, уявити неможливо.
     За трагізмом і високим служінням Слову юна киянка суголосна своїм Улюбленим, хоч вона тільки починала і починала в епоху, коли такі поняття, як «служіння Слову» сприймаються як анахронізм. Багато мужності треба було цій дівчині, яку з дванадцяти літ переслідувала тяжка хвороба, щоби боротися за кожний прожитий день. Малювати. Писати вірші. <...> Надя повнокровно, динамічно і навіть діалектично сприймає навколишній світ:
 
     Я сквозь дверь, прохожу, как сквозь свет.
     Ни конца, ни начала мне нет.
     Я фрагмент, продолженье движенья,
     Бесконечное поле сраженья.
 
     На цьому полі вона перемагає. І як художник (малювати почала з чотирьох років), і особливо як поет. Але не забуваймо — якою ціною. Перемагаючи щоденний фізичний біль. У своїх щоденникових записах (заслуговують на окрему розмову, вражаючи багатством інтелектуальних запитів, начитаністю, психологічним нюансуванням) двадцятирічна Надя робить висновок: «Физическая боль уничтожает всякую ответственность».
     Це з одного боку. А в поетичних рядках — цілком протилежне:
 
     С меня снимите кожу — я в ответе.
     На мне вина за все на этом свете.
 
     Це вона говоритиме постійно, бо цим житиме. Для Наді будь-яка декларація абсолютно чужа, як будь-який розрахунок. Коли вона висловлює свій погляд на світ, чути як б'ється її серце:
 
     Все начато сначала — не с меня.
     Но я своим звеном еще цепляюсь...
     И миру виновато улыбаюсь.
     На мне вина, на мне, на мне вина!..
 
     Мимоволі хочеться прошепотіти: «Богу душу винна ти, дівчинко, в цьому жорстокому світі, який тільки завдяки таким, як ти, ще називається «планетою людей»:
 
     Душа все равно вернется
     Сюда, в бесцельном раскаяньи,
     Где тополя отвесно
     Раскачивают эту бездну.
     
     Авторці було трохи за двадцять, коли її метафора набрала рис тієї самобутності і витонченості, які визначають справжнього оригінального поета.
 
     Видишь, дыра в небе? —
     Было белым лебедем.
     Взошло черным вороном
     Над шелком сорванным.
 
     Зверніть увагу на музику вірша. Музика стала останнім прихистком двадцятип'ятирічної Наді, коли вона вже втрачала зір.
 
     В выдохе ком — сомнение,
     Звери в душу спешат.
     Так пробегают темными
     Стаями словеса,
     Туго сплетенными ребрами
     Бесятся голоса.
 
     За пристрасністю і незвичністю образів і — головне — за ритмом знову згадуємо Марину Цвєтаєву, хоч Надя Курбатова брала епіграфи до своїх поезій з Анни Ахматової, відчуваючи невтоленний потяг художника до внутрішньої гармонії класичного зразка.
     Але вона залишалася вірною своєму «внутреннему цвету» (її вислів). Швидше за все — це барва любові. Інакше, як мені здається, просто не може бути. Для неї:
 
     Я так люблю, что выжить нет надежды.
     Любовь прошла навылет, через сердце.
     И этой раной, словно чутким ухом,
     Я слушаю движение Земли.
 
     Подібне було характерним і для її славетних попередниць, імена яких я вище назвав, і для багатьох, чиї імена називає Надя у своїх епіграфах, щоденниках, поезіях:
     
     Есть имена, как отпечаток Божий,
     И к ним не приближаясь ни на миг,
     Немеет проносящий их язык,
     И звук, как будто свет по коже,
     Сопровождает.
 
     У Наді Курбатової немає грайливо-веселих віршів, віршів майстерного експериментування, словесної еквілібристики Вона жила І писала в епоху постмодернізму, але мистецтво ніколи не було для неї грою цитат І ремінісценцій Вона писала про життя І смерть Мужньо І вразливо. Вірш починався так — які тут можливі Іще Ігри?
 
     Меня убили выстрелом в упор.
 
     В одному з останніх своїх віршів Надя Курбатова видихне:
 
     Просить — не просит и не ждет ответа.
     Закрыв глаза, поет в осколках света.
     И на один из них, окончив петь, —
     Сорвется, чтобы, вздрогнув, онеметь.
 
     Думаю, що не тільки в мене, а і в багатьох після прочитання віршів Наді Курбатової у пам'яті зрине Ім'я її незабутнього попередника Леоніда Кисельова, якого у 22-рІчному віці також забрала жорстока хвороба І який також залишив багато пронизливих рядків, що запам'ятовуються на все життя
 
Василь ГЕРАСИМ'ЮК,
«Студентська газета», 25-31.05.2006
 
 
ВОСПОМИНАНИЯ
О НАДЕ КУРБАТОВОЙ:

 
Яков Монин,
член Союза художников, учитель Нади в изостудии Дворца пионеров.
На русском языке.
 
Николай Левчишин,
художник,
учитель и друг Нади.
На русском языке.
 

 
СТАТЬИ
О НАДЕ КУРБАТОВОЙ:

 
Людмила Олядничук.
Светит незнакомая звезда...

(газета «Магистраль», 23.08.2005)
На русском языке.
 
Оксана Ламонова. Протуберанці  
відважної душі /
Згадуючи Надю Курбатову

(газета «Демократична Украіна», 07.07.2005 /
газета «День», 16.06.2005).
На украинском языке.
 
Валентина Давиденко.
Дівчинка з мушлею

(газета «Слово просвіти»,
18-24.05.2006 /
газета «Зірка», 26.09.2001).
На украинском языке.
 

 
МАТЕРИАЛЫ
О НАДЕ КУРБАТОВОЙ
на других сайтах:

 
Стихи Н.Курбатовой
и статья Ларисы Дубас
«Я в свой город вернусь»
в газете «Зеркало недели»:
на русском языке;
на украинском языке
 
 
Стихотворение памяти Н.Курбатовой
(автор — C.Grey
)
© Дизайн и хостинг: Всеволод Ковтун, 2005—2008.
 
Contacts Графика, живопись, пластика Поэзия Печатные издания